Науково-практичний коментар:

Сутність та призначення положення

Стаття 23 Додатку II до Женевської конвенції 1930 року встановлює фундаментальний принцип взаємного визнання застережень, які держави-учасниці зробили відповідно до Додатку II. Ця норма забезпечує функціонування системи застережень, створюючи обов'язок для держав враховувати особливості національного вексельного законодавства інших країн-учасниць Конвенції.

Мета цього положення – забезпечити узгодженість та передбачуваність у міжнародному вексельному обігу, незважаючи на певні відмінності в національних законодавствах, що виникають внаслідок застосування застережень.

Обсяг зобов'язання щодо взаємного визнання

Зобов'язання щодо взаємного визнання поширюється не на всі статті Додатку II, а лише на конкретно перелічені:

• Статті 1 - 4
• Стаття 6
• Статті 8 - 16
• Статті 18 - 21

Таким чином, з-під дії цього зобов'язання виключені статті 5, 7, 17 і 22 Додатку II, які стосуються більш специфічних питань, де держави зберігають більшу автономію:

• Стаття 5: обов'язок пред'явлення векселя в день настання строку платежу.
• Стаття 7: питання валютного регулювання та платежів в іноземній валюті.
• Стаття 17: національні правила щодо переривання строків позовної давності.
• Стаття 22: надзвичайні заходи загального характеру щодо продовження строків.

Виключення цих статей з обсягу взаємного визнання пояснюється тим, що вони стосуються питань, які тісно пов'язані з національним суверенітетом, економічною політикою та особливостями процесуального права кожної держави.

Правовий механізм взаємного визнання

Принцип взаємного визнання означає, що:

• Кожна держава-учасниця зобов'язана визнавати юридичну силу векселя, оформленого відповідно до застережень, зроблених іншою державою-учасницею (в межах перелічених статей).
• Суди однієї держави повинні враховувати особливості вексельного законодавства іншої держави при розгляді спорів з міжнародним елементом, якщо ці особливості базуються на застереженнях, що підлягають взаємному визнанню.
• Документи, які в одній країні вважаються векселями згідно з її застереженнями (наприклад, вексель без назви "переказний вексель", але з вказівкою "за наказом", якщо країна зробила застереження за статтею 1 Додатку II), повинні визнаватися такими і в інших країнах-учасницях.

Застосування в українському законодавстві

В Україні принцип взаємного визнання застережень реалізується через:

• Закон України "Про міжнародне приватне право": Цей закон встановлює загальні принципи визнання іноземного права та іноземних правових актів.
• Імплементацію Женевської конвенції 1930 року в національне законодавство: Приєднання до Конвенції означає прийняття зобов'язань, передбачених її положеннями, включаючи статтю 23 Додатку II.
• Судову практику у справах з іноземним елементом: Українські суди при розгляді спорів, пов'язаних з іноземними векселями, повинні враховувати застереження, зроблені відповідними країнами.

Практичне значення

Для практики вексельного обігу це положення має суттєве значення, оскільки:

• Забезпечує правову визначеність у транскордонних вексельних операціях.
• Сприяє міжнародному обігу векселів.
• Дозволяє суб'єктам господарювання більш впевнено використовувати векселі в міжнародних розрахунках.

Приклади практичного застосування

Принцип взаємного визнання застережень може діяти в таких ситуаціях:

• Вексель, виданий в країні, яка дозволила оформлення авалю окремим документом (згідно зі статтею 4 Додатку II), повинен визнаватися в Україні як належним чином авальований (за умови, що Україна визнає таке застереження, хоча Україна його не прийняла для себе).
• Якщо країна-емітент векселя не застосовує статтю 10 Уніфікованого закону (щодо бланкових векселів) на підставі статті 3 Додатку II, то український суд при розгляді спору щодо такого векселя повинен врахувати цю особливість.

Обмеження дії принципу взаємного визнання

Принцип взаємного визнання не є абсолютним і може обмежуватися:

• Публічним порядком країни, в якій вимагається визнання: Якщо визнання іноземного застереження суперечить основам правопорядку (публічному порядку) країни суду, таке визнання може бути відхилене.
• Загальними принципами Уніфікованого закону, від яких країни не відступали.
• Комерційною доцільністю та розумними ринковими практиками.

Співвідношення з міжнародним приватним правом

Стаття 23 Додатку II є спеціальною нормою міжнародного приватного права, яка:

• Доповнює загальні колізійні принципи щодо цінних паперів.
• Створює єдиний правовий простір для обігу векселів між країнами-учасницями Конвенції.
• Мінімізує правові ризики у транскордонних операціях.

Практичні рекомендації

При здійсненні міжнародних вексельних операцій суб'єктам господарювання України рекомендується:

• З'ясовувати, які застереження до Женевської конвенції зроблені країною контрагента, особливо якщо вексель виданий або підлягає оплаті на території цієї країни.
• Враховувати особливості оформлення та обігу векселів у країні їх видачі або платежу.
• При виникненні спорів в українських судах, пов'язаних з іноземними векселями, посилатися на статтю 23 Додатку II для обґрунтування необхідності визнання та застосування особливостей іноземного вексельного права, що базуються на відповідних застереженнях.

Висновки

Стаття 23 Додатку II є ключовим елементом системи застережень Женевської конвенції, що забезпечує її гнучкість та адаптованість до національних правових систем. Принцип взаємного визнання застережень сприяє гармонізації вексельного права на міжнародному рівні та полегшує транскордонний обіг векселів.

Для України, яка прийняла лише обмежену кількість застережень (статті 3, 7, 9, 10 і 13 Додатку II), важливо розуміти, що вона зобов'язана визнавати ширше коло застережень, зроблених іншими країнами-учасницями Конвенції, в межах, встановлених статтею 23 Додатку II. Це сприяє інтеграції України в міжнародний вексельний простір.

На цьому коментар до Додатку II Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі завершено.