Особи, на яких подається позов за переказним векселем, не можуть протиставити держателю заперечення, що ґрунтуються на їхніх особистих відносинах з трасантом або з попередніми держателями, якщо тільки держатель, при придбанні векселя, не діяв свідомо на шкоду боржнику.
Науково-практичний коментар:
Стаття 17 відображає один із ключових принципів вексельного права – принцип автономії вексельних зобов'язань, відомий також як "доктрина захисту добросовісного набувача". Цей принцип є наріжним каменем для функціонування векселя як надійного інструменту розрахунків та кредитування.
Сутність принципу
Принцип полягає в тому, що особа, яка підписала вексель (трасант, акцептант, індосант, аваліст), не може відмовитись від виконання своїх зобов'язань, посилаючись на відносини з іншими учасниками вексельного обігу. Цей принцип відрізняє вексель від звичайних договорів, де можлива відмова від виконання зобов'язань при порушенні умов другою стороною.
Правовий зміст
Відповідно до цієї статті, боржник за векселем не може висувати проти держателя заперечення, що ґрунтуються на:
Його особистих відносинах з трасантом (наприклад, невиконання трасантом зустрічних зобов'язань за договором, що став підставою для видачі векселя).
Його особистих відносинах з попередніми держателями (наприклад, дефекти в індосаментах попередніх держателів).
Виняток: недобросовісність держателя
Єдиний виняток, передбачений статтею 17 – це ситуація, коли держатель, набуваючи вексель, діяв свідомо на шкоду боржнику. Таке формулювання охоплює дві умови:
Держатель знав про обставини, які дають боржнику право на заперечення.
Держатель придбав вексель навмисно для того, щоб завдати шкоди боржнику.
Це означає, що звичайна обізнаність про проблеми з векселем не є достатньою для застосування винятку – необхідний свідомий намір нашкодити боржнику.
Співвідношення з українським законодавством
В Україні цей принцип закріплений Законом України "Про обіг векселів в Україні" від 05.04.2001 № 2374-III, який імплементує положення Женевської конвенції 1930 року. Україна приєдналася до цієї Конвенції згідно із Законом України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" від 06.07.1999 № 826-XIV.
Принцип автономії вексельних зобов'язань також узгоджується зі статтею 1 Закону України "Про обіг векселів в Україні", яка встановлює, що законодавство України про обіг векселів базується на Женевській конвенції та Уніфікованому законі.
Практичне значення
Для держателів векселя: Стаття 17 надає значні переваги держателям векселів, оскільки забезпечує їм захист від різноманітних заперечень, які могли б виникнути з особистих відносин попередніх учасників вексельного обігу. Це стимулює обіг векселів як надійного інструменту розрахунків.
Для боржників за векселем: Боржники повинні усвідомлювати, що, підписуючи вексель, вони беруть на себе абстрактне зобов'язання, яке існує незалежно від основного правочину. Тому перед підписанням векселя слід переконатися в надійності контрагента.
Вплив на судову практику: Українські суди при розгляді справ щодо векселів повинні застосовувати цей принцип, відмовляючи у прийнятті заперечень, що ґрунтуються на особистих відносинах між учасниками вексельного обігу, якщо не доведено недобросовісність держателя.
Висновок
Стаття 17 Уніфікованого закону є втіленням принципу абстрактності та автономності вексельного зобов'язання, який забезпечує надійність векселя як платіжного і кредитного інструменту. Цей принцип має фундаментальне значення для функціонування вексельного обігу і належним чином інтегрований у правову систему України.
Текст Статті 17
Науково-практичний коментар:
Стаття 17 відображає один із ключових принципів вексельного права – принцип автономії вексельних зобов'язань, відомий також як "доктрина захисту добросовісного набувача". Цей принцип є наріжним каменем для функціонування векселя як надійного інструменту розрахунків та кредитування.
Сутність принципу
Принцип полягає в тому, що особа, яка підписала вексель (трасант, акцептант, індосант, аваліст), не може відмовитись від виконання своїх зобов'язань, посилаючись на відносини з іншими учасниками вексельного обігу. Цей принцип відрізняє вексель від звичайних договорів, де можлива відмова від виконання зобов'язань при порушенні умов другою стороною.
Правовий зміст
Відповідно до цієї статті, боржник за векселем не може висувати проти держателя заперечення, що ґрунтуються на:
Виняток: недобросовісність держателя
Єдиний виняток, передбачений статтею 17 – це ситуація, коли держатель, набуваючи вексель, діяв свідомо на шкоду боржнику. Таке формулювання охоплює дві умови:
Це означає, що звичайна обізнаність про проблеми з векселем не є достатньою для застосування винятку – необхідний свідомий намір нашкодити боржнику.
Співвідношення з українським законодавством
В Україні цей принцип закріплений Законом України "Про обіг векселів в Україні" від 05.04.2001 № 2374-III, який імплементує положення Женевської конвенції 1930 року. Україна приєдналася до цієї Конвенції згідно із Законом України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" від 06.07.1999 № 826-XIV.
Принцип автономії вексельних зобов'язань також узгоджується зі статтею 1 Закону України "Про обіг векселів в Україні", яка встановлює, що законодавство України про обіг векселів базується на Женевській конвенції та Уніфікованому законі.
Практичне значення
Для держателів векселя: Стаття 17 надає значні переваги держателям векселів, оскільки забезпечує їм захист від різноманітних заперечень, які могли б виникнути з особистих відносин попередніх учасників вексельного обігу. Це стимулює обіг векселів як надійного інструменту розрахунків.
Для боржників за векселем: Боржники повинні усвідомлювати, що, підписуючи вексель, вони беруть на себе абстрактне зобов'язання, яке існує незалежно від основного правочину. Тому перед підписанням векселя слід переконатися в надійності контрагента.
Вплив на судову практику: Українські суди при розгляді справ щодо векселів повинні застосовувати цей принцип, відмовляючи у прийнятті заперечень, що ґрунтуються на особистих відносинах між учасниками вексельного обігу, якщо не доведено недобросовісність держателя.
Висновок
Стаття 17 Уніфікованого закону є втіленням принципу абстрактності та автономності вексельного зобов'язання, який забезпечує надійність векселя як платіжного і кредитного інструменту. Цей принцип має фундаментальне значення для функціонування вексельного обігу і належним чином інтегрований у правову систему України.