Науково-практичний коментар:

Стаття 41 Уніфікованого закону регулює складні питання, пов'язані з платежами за векселями, виданими в іноземній валюті. Ця норма має надзвичайно важливе значення для міжнародних комерційних відносин та вексельного обігу, оскільки встановлює правила визначення курсу валют, можливості платежу в місцевій валюті та наслідки прострочення платежу.

Платіж у місцевій валюті за векселем в іноземній валюті

Перший абзац статті 41 встановлює загальне правило: якщо вексель виданий в іноземній валюті, яка не має обігу в місці платежу, то сума може бути сплачена у місцевій валюті за курсом на день настання строку платежу.

Право вибору держателя при простроченні платежу: У випадку, якщо боржник прострочив платіж, держатель отримує право вибору: він може вимагати сплати суми векселя у місцевій валюті за курсом:

• або на день настання строку платежу,
• або на день фактичного здійснення платежу.

Це положення захищає інтереси держателя від можливих втрат через коливання валютних курсів у період прострочення.

Визначення курсу іноземної валюти

Другий абзац статті 41 встановлює, що курс іноземної валюти визначається звичаями, що існують у місці платежу. Однак трасант має право обумовити, що сума буде обчислена за курсом, визначеним у самому векселі. Це дозволяє сторонам зафіксувати валютний курс на момент видачі векселя та уникнути ризиків, пов'язаних з його коливаннями.

Застереження про ефективний платіж в іноземній валюті

Третій абзац статті 41 передбачає можливість включення у вексель "застереження про ефективний платіж в іноземній валюті". Якщо таке застереження є, то платник зобов'язаний здійснити платіж саме в тій іноземній валюті, яка зазначена у векселі, і не може скористатися правом сплатити у місцевій валюті.

Це застереження надає держателю максимальні гарантії отримання платежу саме в тій валюті, на яку він розраховував.

Валюта з однаковим найменуванням, але різним курсом

Четвертий абзац статті 41 вирішує колізію, яка може виникнути, якщо сума векселя зазначена у валюті, що має однакове найменування, але різний курс у країні видачі та у країні платежу (наприклад, "долар" може означати долар США, канадський долар, австралійський долар тощо).

У такому випадку встановлюється презумпція: мається на увазі валюта місця платежу. Це правило забезпечує правову визначеність та усуває можливі непорозуміння.

Співвідношення з українським законодавством

Положення статті 41 Уніфікованого закону діють в Україні в повному обсязі згідно із Законом України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" від 06.07.1999 № 826-XIV.

Закон України "Про обіг векселів в Україні" від 05.04.2001 № 2374-III містить важливі положення, що доповнюють та конкретизують застосування статті 41 в українських умовах:

• Стаття 6: Встановлює, що платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі.
• Стаття 9: Регулює питання видачі та обігу векселів в іноземній валюті, встановлюючи, що резиденти можуть видавати та індосувати векселі в іноземній та національній валюті для розрахунків з нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами відповідно до валютного законодавства України.

Крім того, Україна зробила застереження відповідно до статті 7 Додатку II до Женевської конвенції (імплементоване пунктом 2 статті 2 Закону "Про обіг векселів в Україні"), яке стосується випадків, коли боржник не може здійснити платіж у валюті, зазначеній у векселі, через обставини непереборної сили. У таких випадках боржник може здійснити платіж у національній валюті за офіційним курсом НБУ на день платежу.

Практичне значення статті 41

Стаття 41 має надзвичайно важливе практичне значення для міжнародних комерційних операцій:

Для держателів векселя:

• Можливість отримати платіж у місцевій валюті, якщо іноземна валюта не має обігу в місці платежу.
• Право вибору курсу при простроченні платежу, що захищає від валютних ризиків.
• Можливість вимагати платежу саме в іноземній валюті за наявності відповідного застереження.

Для платників (трасатів/акцептантів):

• Можливість здійснити платіж у місцевій валюті, якщо це передбачено векселем або відсутнє застереження про ефективний платіж.
• Необхідність враховувати можливі коливання валютних курсів.

Для банків та фінансових установ:

• Чіткі правила визначення курсу валют при здійсненні платежів за векселями.
• Основа для розробки внутрішніх процедур роботи з валютними векселями.

Зв'язок з іншими статтями Уніфікованого закону

Стаття 41 тісно пов'язана з:

• Статтею 1 – яка встановлює, що сума векселя повинна бути визначеною.
• Статтею 38 – яка встановлює строки пред'явлення векселя до платежу.
• Статтею 48 – яка визначає обсяг вимог держателя у разі неплатежу.

Висновки та практичні рекомендації

Стаття 41 Уніфікованого закону встановлює комплексні правила щодо платежів за векселями, виданими в іноземній валюті. Ці правила забезпечують баланс інтересів сторін та сприяють стабільності міжнародного вексельного обігу.

Для ефективного застосування положень статті 41 рекомендується:

• При складанні векселя: Чітко визначати валюту платежу та, за необхідності, включати застереження про ефективний платіж в іноземній валюті або про курс, за яким буде обчислюватися сума.
• При отриманні векселя: Уважно аналізувати умови щодо валюти платежу та можливих застережень.
• При здійсненні платежу: Дотримуватися правил визначення курсу валют та, за необхідності, здійснювати платіж у місцевій валюті.
• У разі прострочення платежу: Держателю слід скористатися правом вибору курсу для мінімізації валютних ризиків.

Дотримання правил, встановлених статтею 41, є необхідною умовою для належного виконання вексельних зобов'язань у міжнародному контексті та уникнення можливих спорів, пов'язаних з валютними аспектами платежу.