При непред'явленні переказного векселя для платежу у строк, зазначений у статті 38, кожний боржник має право внести суму векселя на депозит компетентного органу за рахунок, на ризик і страх держателя.
Науково-практичний коментар:
Стаття 42 Уніфікованого закону встановлює важливий механізм захисту інтересів боржника за переказним векселем у випадку, коли держатель не пред'являє вексель до платежу у встановлені строки. Цей механізм полягає у праві боржника внести суму векселя на депозит компетентного органу.
Сутність та мета норми
Основна мета статті 42 – забезпечити можливість для боржника належним чином виконати своє зобов'язання та звільнитися від відповідальності, навіть якщо держатель з якихось причин не пред'являє вексель до платежу у встановлені строки. Це положення захищає боржника від можливих негативних наслідків, пов'язаних з простроченням платежу не з його вини.
Ключові аспекти норми:
Умова застосування: Непред'явлення векселя для платежу держателем у строк, встановлений статтею 38 Уніфікованого закону (тобто, в день платежу або в один з двох наступних робочих днів).
Суб'єкт права: Право на внесення суми на депозит належить "кожному боржнику" за векселем. Це означає, що таким правом може скористатися як основний боржник (акцептант), так і будь-яка інша зобов'язана особа (трасант, індосант, аваліст), яка бажає виконати своє зобов'язання.
Об'єкт депонування: На депозит вноситься "сума векселя", тобто номінальна вартість векселя, а також, за наявності, нараховані відсотки.
Компетентний орган: Сума вноситься на депозит "компетентного органу". Уніфікований закон не визначає, який саме орган є компетентним, залишаючи це питання на розсуд національного законодавства кожної країни-учасниці.
Наслідки депонування: Внесення суми на депозит здійснюється "за рахунок, на ризик і страх держателя". Це означає, що з моменту депонування боржник вважається таким, що належним чином виконав своє зобов'язання, а всі подальші ризики (наприклад, пов'язані зі знеціненням коштів або банкрутством депозитної установи) несе держатель.
Компетентний орган для депонування в Україні
В українському законодавстві питання депонування грошових сум у разі ухилення кредитора від прийняття виконання регулюється статтею 537 Цивільного кодексу України. Відповідно до цієї статті, боржник має право внести грошову суму, що належить кредиторові, у депозит нотаріуса, нотаріальної контори.
Таким чином, в Україні "компетентним органом" для депонування суми векселя у випадку, передбаченому статтею 42 Уніфікованого закону, є нотаріус або нотаріальна контора.
Процедура депонування:
Боржник звертається до нотаріуса із заявою про внесення грошової суми на депозит.
Нотаріус приймає грошову суму та видає боржнику відповідний документ, що підтверджує факт депонування.
Нотаріус повідомляє держателя (кредитора) про внесення суми на депозит.
Правові наслідки депонування
Внесення суми векселя на депозит нотаріуса має такі правові наслідки:
Звільнення боржника від відповідальності: Боржник, який вніс суму на депозит, вважається таким, що належним чином виконав своє зобов'язання за векселем.
Припинення нарахування відсотків та пені: З моменту депонування припиняється нарахування будь-яких відсотків або пені за прострочення платежу.
Перехід ризиків на держателя: Всі ризики, пов'язані зі зберіганням та отриманням депонованої суми, переходять на держателя.
Право держателя отримати суму з депозиту: Держатель має право звернутися до нотаріуса та отримати депоновану суму.
Співвідношення з українським законодавством
Положення статті 42 Уніфікованого закону діють в Україні в повному обсязі згідно із Законом України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" від 06.07.1999 № 826-XIV.
Закон України "Про обіг векселів в Україні" від 05.04.2001 № 2374-III не містить додаткових положень або застережень щодо депонування суми векселя. Стаття 1 цього Закону встановлює, що Уніфікований закон є частиною законодавства України про обіг векселів.
Як зазначалося вище, процедура депонування в Україні регулюється Цивільним кодексом України та Законом України "Про нотаріат".
Практичне значення статті 42
Стаття 42 має важливе практичне значення для захисту інтересів боржників за векселем:
Для платників (трасатів/акцептантів) та інших зобов'язаних осіб:
Можливість уникнути відповідальності за прострочення платежу, якщо держатель не пред'являє вексель.
Спосіб належного виконання зобов'язання та припинення нарахування відсотків.
Захист від можливих зловживань з боку недобросовісних держателів.
Для держателів векселя:
Стимул для своєчасного пред'явлення векселя до платежу.
Усвідомлення ризиків, пов'язаних з непред'явленням векселя.
Необхідність відстежувати можливі повідомлення про депонування суми.
Зв'язок з іншими статтями Уніфікованого закону
Стаття 42 тісно пов'язана з:
Статтею 38 – яка встановлює строки пред'явлення векселя до платежу. Недотримання цих строків держателем є підставою для застосування статті 42.
Статтею 53 – яка встановлює наслідки пропуску строків для пред'явлення до платежу (втрата права регресу). Стаття 42 надає боржнику додатковий механізм захисту в такій ситуації.
Статтею 70 – яка встановлює строки позовної давності. Депонування суми може вплинути на обчислення цих строків.
Висновки та практичні рекомендації
Стаття 42 Уніфікованого закону надає боржникам за переказним векселем важливий інструмент захисту їхніх прав у випадку, коли держатель не пред'являє вексель до платежу у встановлені строки. Можливість депонування суми векселя дозволяє боржнику належним чином виконати своє зобов'язання та уникнути негативних наслідків, пов'язаних з простроченням.
Для ефективного застосування положень статті 42 рекомендується:
Боржникам: У разі непред'явлення векселя держателем у встановлені строки, розглянути можливість депонування суми векселя у нотаріуса для належного виконання зобов'язання.
Держателям: Своєчасно пред'являти вексель до платежу, щоб уникнути ситуації, коли сума буде депонована, і всі пов'язані з цим ризики перейдуть на держателя.
Всім учасникам: Забезпечувати належне документальне оформлення всіх операцій, пов'язаних з депонуванням суми векселя.
Дотримання правил, встановлених статтею 42, сприяє стабільності вексельного обігу та захисту прав усіх його учасників.
Текст Статті 42
Науково-практичний коментар:
Стаття 42 Уніфікованого закону встановлює важливий механізм захисту інтересів боржника за переказним векселем у випадку, коли держатель не пред'являє вексель до платежу у встановлені строки. Цей механізм полягає у праві боржника внести суму векселя на депозит компетентного органу.
Сутність та мета норми
Основна мета статті 42 – забезпечити можливість для боржника належним чином виконати своє зобов'язання та звільнитися від відповідальності, навіть якщо держатель з якихось причин не пред'являє вексель до платежу у встановлені строки. Це положення захищає боржника від можливих негативних наслідків, пов'язаних з простроченням платежу не з його вини.
Ключові аспекти норми:
Компетентний орган для депонування в Україні
В українському законодавстві питання депонування грошових сум у разі ухилення кредитора від прийняття виконання регулюється статтею 537 Цивільного кодексу України. Відповідно до цієї статті, боржник має право внести грошову суму, що належить кредиторові, у депозит нотаріуса, нотаріальної контори.
Таким чином, в Україні "компетентним органом" для депонування суми векселя у випадку, передбаченому статтею 42 Уніфікованого закону, є нотаріус або нотаріальна контора.
Процедура депонування:
Правові наслідки депонування
Внесення суми векселя на депозит нотаріуса має такі правові наслідки:
Співвідношення з українським законодавством
Положення статті 42 Уніфікованого закону діють в Україні в повному обсязі згідно із Законом України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" від 06.07.1999 № 826-XIV.
Закон України "Про обіг векселів в Україні" від 05.04.2001 № 2374-III не містить додаткових положень або застережень щодо депонування суми векселя. Стаття 1 цього Закону встановлює, що Уніфікований закон є частиною законодавства України про обіг векселів.
Як зазначалося вище, процедура депонування в Україні регулюється Цивільним кодексом України та Законом України "Про нотаріат".
Практичне значення статті 42
Стаття 42 має важливе практичне значення для захисту інтересів боржників за векселем:
Для платників (трасатів/акцептантів) та інших зобов'язаних осіб:
Для держателів векселя:
Зв'язок з іншими статтями Уніфікованого закону
Стаття 42 тісно пов'язана з:
Висновки та практичні рекомендації
Стаття 42 Уніфікованого закону надає боржникам за переказним векселем важливий інструмент захисту їхніх прав у випадку, коли держатель не пред'являє вексель до платежу у встановлені строки. Можливість депонування суми векселя дозволяє боржнику належним чином виконати своє зобов'язання та уникнути негативних наслідків, пов'язаних з простроченням.
Для ефективного застосування положень статті 42 рекомендується:
Дотримання правил, встановлених статтею 42, сприяє стабільності вексельного обігу та захисту прав усіх його учасників.