У порядку часткової відміни статті 45 Уніфікованого закону кожна з Високих Договірних Сторін має право залишити в дії або запровадити таку систему повідомлень з боку посадової особи, а саме: у разі протесту у неакцепті або у неплатежі, нотаріус або посадова особа, яка, згідно з національним законом, уповноважена вчинити протест, письмово повідомляє зобов'язаних за переказним векселем осіб, адреси яких вказані на векселі або відомі посадовій особі, яка вчиняє протест, або зазначені особами, які вимагають вчинення протесту. Витрати на такі повідомлення додаютъся до витрат на протест.
Науково-практичний коментар:
Загальна характеристика положення
Стаття 12 Додатку II до Женевської конвенції 1930 року надає державам-учасницям право встановити альтернативну систему повідомлень про протест у неакцепті або неплатежі. Замість покладення обов'язку повідомлення на векселедержателя, це право може передаватися нотаріусу або іншій уповноваженій особі, яка вчиняє протест.
Співвідношення з Уніфікованим законом
Це положення є частковою відміною статті 45 Уніфікованого закону, яка встановлює:
Обов'язок держателя векселя повідомити свого індосанта і трасанта про неакцепт або неплатіж протягом чотирьох робочих днів.
Обов'язок кожного індосанта повідомити свого індосанта протягом двох робочих днів.
Стаття 12 Додатку II дозволяє перенести цей обов'язок на нотаріуса або іншу уповноважену особу, яка здійснює протест.
Застосування Статті 12 Додатку II в Україні
Україна НЕ скористалася правом, наданим статтею 12 Додатку II.
У статті 2 Закону України "Про обіг векселів в Україні" серед переліку застережень, які діють в Україні, застереження статті 12 Додатку II не зазначено.
Процедура вчинення протесту векселів в Україні регулюється:
Законом України "Про нотаріат"
Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України
Поточний порядок здійснення повідомлень в Україні
Оскільки Україна не імплементувала застереження статті 12 Додатку II, в українській правовій системі діє загальне правило статті 45 Уніфікованого закону:
Саме держатель векселя, а не нотаріус, зобов'язаний повідомити свого індосанта і трасанта про неакцепт або неплатіж.
Повідомлення відбувається за "каскадним" принципом, коли кожний індосант інформує попереднього.
Нотаріус вчиняє лише сам протест, без обов'язку повідомляти зобов'язаних за векселем осіб.
Практичні наслідки
Існуюча в Україні система має такі особливості:
Більша відповідальність покладається на держателя векселя щодо повідомлення зобов'язаних осіб.
Витрати на повідомлення не включаються до витрат на протест (хоча можуть бути стягнуті згідно зі статтею 48 Уніфікованого закону як "інші витрати").
Можливий вищий ризик недотримання строків повідомлення, особливо при складному "ланцюжку" індосаментів.
Порівняльний аспект
У країнах, які імплементували застереження статті 12 Додатку II:
Існує централізована система повідомлень через нотаріуса або іншу уповноважену особу.
Зменшується ризик порушення строків повідомлення.
Витрати на повідомлення включаються до загальних витрат на протест.
Неприйняття Україною цього застереження свідчить про дотримання класичної женевської моделі вексельного права, яка передбачає активну роль держателя у захисті своїх прав, включно з обов'язком належного повідомлення зобов'язаних осіб.
Висновки
Стаття 12 Додатку II до Женевської конвенції надає можливість спростити процедуру повідомлення про протест векселя, переклавши цей обов'язок з векселедержателя на нотаріуса або іншу уповноважену особу. Україна не скористалася цим застереженням, тому в українській практиці діє загальний порядок повідомлення, встановлений статтею 45 Уніфікованого закону.
Учасникам вексельного обігу в Україні слід пам'ятати про свій обов'язок своєчасно повідомляти попередніх індосантів та трасанта про неакцепт або неплатіж для збереження права регресу.
Текст Статті 12 Додатку II
Науково-практичний коментар:
Загальна характеристика положення
Стаття 12 Додатку II до Женевської конвенції 1930 року надає державам-учасницям право встановити альтернативну систему повідомлень про протест у неакцепті або неплатежі. Замість покладення обов'язку повідомлення на векселедержателя, це право може передаватися нотаріусу або іншій уповноваженій особі, яка вчиняє протест.
Співвідношення з Уніфікованим законом
Це положення є частковою відміною статті 45 Уніфікованого закону, яка встановлює:
Стаття 12 Додатку II дозволяє перенести цей обов'язок на нотаріуса або іншу уповноважену особу, яка здійснює протест.
Застосування Статті 12 Додатку II в Україні
Україна НЕ скористалася правом, наданим статтею 12 Додатку II.
У статті 2 Закону України "Про обіг векселів в Україні" серед переліку застережень, які діють в Україні, застереження статті 12 Додатку II не зазначено.
Процедура вчинення протесту векселів в Україні регулюється:
Поточний порядок здійснення повідомлень в Україні
Оскільки Україна не імплементувала застереження статті 12 Додатку II, в українській правовій системі діє загальне правило статті 45 Уніфікованого закону:
Практичні наслідки
Існуюча в Україні система має такі особливості:
Порівняльний аспект
У країнах, які імплементували застереження статті 12 Додатку II:
Неприйняття Україною цього застереження свідчить про дотримання класичної женевської моделі вексельного права, яка передбачає активну роль держателя у захисті своїх прав, включно з обов'язком належного повідомлення зобов'язаних осіб.
Висновки
Стаття 12 Додатку II до Женевської конвенції надає можливість спростити процедуру повідомлення про протест векселя, переклавши цей обов'язок з векселедержателя на нотаріуса або іншу уповноважену особу. Україна не скористалася цим застереженням, тому в українській практиці діє загальний порядок повідомлення, встановлений статтею 45 Уніфікованого закону.
Учасникам вексельного обігу в Україні слід пам'ятати про свій обов'язок своєчасно повідомляти попередніх індосантів та трасанта про неакцепт або неплатіж для збереження права регресу.