Науково-практичний коментар до УВЗ

Повернутися до змісту НПК

Текст Статті 14 Додатку II

У порядку часткової відміни статті 48 Уніфікованого закону кожна з Високих Договірних Сторін залишає за собою право включити у свій національний закон норму, яка б передбачала право держателя вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, сплати комісійної винагороди, розмір якої встановлюється національним законом.
Такою ж мірою ці положення, у порядку часткової відміни статті 49 Уніфікованого закону, застосовуються до особи, яка, акцептувавши вексель і здійснивши платіж за ним, вимагає його суму від зобов'язаних перед нею осіб.

Науково-практичний коментар:

Загальний зміст застереження

Стаття 14 Додатку II до Женевської конвенції 1930 року надає державам-учасницям можливість передбачити у своєму національному законодавстві право на стягнення додаткової комісійної винагороди при використанні права регресу за векселем. Це положення є відступом від основного тексту Уніфікованого закону, який не передбачає такої комісії.

Відношення до положень Уніфікованого закону

Застереження стосується:

  • Статті 48 Уніфікованого закону: Ця стаття встановлює перелік сум, які держатель може вимагати від особи, проти якої він використовує право регресу (суму векселя, відсотки та витрати).
  • Статті 49 Уніфікованого закону: Ця стаття регулює суми, які може стягнути особа, що прийняла вексель і здійснила платіж за ним, від зобов'язаних перед нею осіб.

В обох випадках Уніфікований закон не передбачає стягнення комісійної винагороди, проте стаття 14 Додатку II дозволяє державам доповнити цей перелік.

Застосування Статті 14 Додатку II в Україні

Україна НЕ скористалася правом, наданим статтею 14 Додатку II.

У статті 2 Закону України "Про обіг векселів в Україні" серед переліку застережень, які діють в Україні, застереження статті 14 Додатку II не зазначено.

Практичні наслідки для України

Неприйняття Україною даного застереження означає, що:

  • Вексельне законодавство України не передбачає стягнення додаткової комісійної винагороди при використанні права регресу.
  • Держатель векселя може вимагати лише ті суми, які прямо передбачені статтями 48 і 49 Уніфікованого закону (з урахуванням застереження щодо відсоткової ставки, передбаченого статтею 13 Додатку II та імплементованого в Україні).
  • Спроби стягнути додаткову комісійну винагороду при регресі не мають законодавчого підґрунтя та можуть бути відхилені судом.

Економічно-правове обґрунтування

Відмова від застосування цього застереження в українському законодавстві може бути пояснена такими міркуваннями:

  • Прагнення зберегти чіткість і прозорість вексельних розрахунків.
  • Уникнення додаткових витрат для зобов'язаних осіб, що могло б негативно вплинути на розвиток вексельного обігу.
  • Відповідність основному принципу вексельного права щодо встановлення чітко визначених сум відповідальності.

Порівняльний аспект

Деякі європейські країни (наприклад, Франція, Бельгія) імплементували це застереження у своє законодавство, передбачивши право на стягнення комісійної винагороди в певному відсотку від суми векселя. Це відображає різноманітність підходів до регулювання вексельних відносин у різних правових системах.

В Україні ж комісійна винагорода може стягуватися лише в рамках банківських операцій з векселями (наприклад, за інкасо, авалювання, доміциляцію векселя), але не як додаткова сума при здійсненні права регресу за векселем.

Висновки

Стаття 14 Додатку II надає державам-учасницям право розширити перелік сум, що підлягають стягненню при регресі, включивши до нього комісійну винагороду. Україна не скористалася цим правом, тому в українській практиці стягнення такої комісії при регресі не допускається.

Учасникам вексельного обігу в Україні слід керуватися положеннями статей 48 та 49 Уніфікованого закону (з урахуванням особливостей нарахування відсотків згідно з українським законодавством) при визначенні сум, що підлягають стягненню в порядку регресу.