Кожна з Високих Договірних Сторін вправі прийняти рішення про те, що, у разі втрати права за давністю або у разі закінчення строку позовної давності, на її території може бути пред'явлений позов до трасанта, який не забезпечив покриття векселя, або до трасанта чи індосанта, які неправомірно збагатилися. Таке ж саме право існує, у разі закінчення строку позовної давності, щодо акцептанта, який отримав покриття або неправомірно збагатився.
Науково-практичний коментар:
Сутність застереження
Стаття 15 Додатку II до Женевської конвенції 1930 року дозволяє державам-учасницям передбачити у національному законодавстві можливість пред'явлення позову про неправомірне збагачення навіть після спливу вексельних строків позовної давності. Це застереження встановлює виняток із загального правила про погашення вексельних вимог зі спливом строків позовної давності.
Відношення до Уніфікованого закону
Це застереження фактично розширює положення, викладені у Главі XI "Позовна давність" Уніфікованого закону (статті 70-71), які встановлюють:
Трирічний строк позовної давності для вимог до акцептанта.
Однорічний строк для вимог держателя до індосантів і трасанта.
Шестимісячний строк для вимог індосантів один до одного і до трасанта.
Застереження дозволяє створити додатковий механізм захисту прав зацікавлених осіб після спливу вексельних строків позовної давності.
Застосування Статті 15 Додатку II в Україні
Україна НЕ скористалася правом, наданим статтею 15 Додатку II.
У статті 2 Закону України "Про обіг векселів в Україні" серед переліку застережень, які діють в Україні, застереження статті 15 Додатку II не зазначено.
Правові наслідки для України
Через неприйняття цього застереження в Україні:
Після закінчення строків позовної давності, встановлених статтею 70 Уніфікованого закону, вексельні вимоги вважаються повністю погашеними.
Відсутні спеціальні норми вексельного права щодо можливості пред'явлення позовів про неправомірне збагачення до трасанта, індосанта або акцептанта після закінчення вексельних строків давності.
Застосовуються загальні норми цивільного законодавства щодо позовної давності та кондикційних зобов'язань (зобов'язань з безпідставного збагачення).
Правове регулювання в Україні поза межами вексельного права
Хоча Україна не прийняла це застереження як спеціальну норму вексельного права, можливість захисту прав після спливу вексельних строків давності частково реалізується через:
Загальні положення Цивільного кодексу України про неправомірне збагачення (Глава 83 ЦК України): Ці норми дозволяють вимагати повернення безпідставно набутого майна, однак такі позови вже не мають вексельного характеру і розглядаються як звичайні цивільно-правові спори.
Загальні положення про реституцію: У випадках, коли вексель був виданий на підставі недійсного правочину.
Важливо розуміти, що такі позови не є вексельними, і до них не застосовуються спеціальні правила вексельного права (наприклад, щодо спрощеного порядку стягнення, абстрактності зобов'язання тощо).
Теоретично-правове обґрунтування
Неприйняття застереження статті 15 може бути пояснене кількома причинами:
Прагнення зберегти строгість і визначеність у вексельному праві.
Намагання запобігти створенню "паралельного" механізму стягнення, який міг би підривати стабільність вексельного обігу.
Необхідність забезпечити правову визначеність щодо погашення вексельних зобов'язань із спливом строків позовної давності.
Міжнародний досвід
У деяких європейських країнах (наприклад, Німеччині, Швейцарії), які прийняли це застереження, існує можливість пред'явлення "позову з неправомірного збагачення" (нім. Bereicherungsklage) після закінчення вексельних строків давності. Це розширює можливості захисту прав зацікавлених осіб, але водночас може створювати певну правову невизначеність.
Висновки
Стаття 15 Додатку II надає державам-учасницям можливість створити додатковий механізм захисту прав кредиторів після спливу вексельних строків позовної давності через інститут позову про неправомірне збагачення. Україна не скористалася цим правом, тому в українській практиці після закінчення вексельних строків позовної давності вексельні вимоги вважаються погашеними. Можливий захист прав у таких випадках може здійснюватися лише на підставі загальних норм цивільного законодавства про неправомірне збагачення, що виходить за межі спеціального вексельного регулювання.
Текст Статті 15 Додатку II
Науково-практичний коментар:
Сутність застереження
Стаття 15 Додатку II до Женевської конвенції 1930 року дозволяє державам-учасницям передбачити у національному законодавстві можливість пред'явлення позову про неправомірне збагачення навіть після спливу вексельних строків позовної давності. Це застереження встановлює виняток із загального правила про погашення вексельних вимог зі спливом строків позовної давності.
Відношення до Уніфікованого закону
Це застереження фактично розширює положення, викладені у Главі XI "Позовна давність" Уніфікованого закону (статті 70-71), які встановлюють:
Застереження дозволяє створити додатковий механізм захисту прав зацікавлених осіб після спливу вексельних строків позовної давності.
Застосування Статті 15 Додатку II в Україні
Україна НЕ скористалася правом, наданим статтею 15 Додатку II.
У статті 2 Закону України "Про обіг векселів в Україні" серед переліку застережень, які діють в Україні, застереження статті 15 Додатку II не зазначено.
Правові наслідки для України
Через неприйняття цього застереження в Україні:
Правове регулювання в Україні поза межами вексельного права
Хоча Україна не прийняла це застереження як спеціальну норму вексельного права, можливість захисту прав після спливу вексельних строків давності частково реалізується через:
Важливо розуміти, що такі позови не є вексельними, і до них не застосовуються спеціальні правила вексельного права (наприклад, щодо спрощеного порядку стягнення, абстрактності зобов'язання тощо).
Теоретично-правове обґрунтування
Неприйняття застереження статті 15 може бути пояснене кількома причинами:
Міжнародний досвід
У деяких європейських країнах (наприклад, Німеччині, Швейцарії), які прийняли це застереження, існує можливість пред'явлення "позову з неправомірного збагачення" (нім. Bereicherungsklage) після закінчення вексельних строків давності. Це розширює можливості захисту прав зацікавлених осіб, але водночас може створювати певну правову невизначеність.
Висновки
Стаття 15 Додатку II надає державам-учасницям можливість створити додатковий механізм захисту прав кредиторів після спливу вексельних строків позовної давності через інститут позову про неправомірне збагачення. Україна не скористалася цим правом, тому в українській практиці після закінчення вексельних строків позовної давності вексельні вимоги вважаються погашеними. Можливий захист прав у таких випадках може здійснюватися лише на підставі загальних норм цивільного законодавства про неправомірне збагачення, що виходить за межі спеціального вексельного регулювання.