Питання про те, чи зобов'язаний трасант забезпечити покриття при настанні строку платежу або чи має держатель спеціальні права на це покриття, залишається поза сферою застосування Уніфікованого закону.
Такі ж самі положення застосовуються до будь-якого іншого питання, що стосується правовідносин, на основі яких було видано вексель.
Науково-практичний коментар:
Характеристика та призначення норми
Стаття 16 Додатку II до Женевської конвенції 1930 року не є класичним застереженням, що дозволяє відступити від положень Уніфікованого закону. Вона має роз'яснювальний характер і чітко окреслює межі регулювання Уніфікованого закону, вказуючи на питання, які залишаються на розсуд національних законодавств.
Предмет регулювання
Положення стосується двох основних аспектів:
Питання про обов'язок трасанта забезпечити покриття векселя при настанні строку платежу.
Питання про спеціальні права держателя на це покриття.
Загальне питання про базові правовідносини (каузальні відносини), які стали підставою для видачі векселя.
Правова природа положення
На відміну від інших статей Додатку II, це положення не потребує окремої імплементації в національне законодавство. Воно само по собі встановлює, що Уніфікований закон:
Регулює лише формальні аспекти вексельних відносин.
Не втручається у регулювання каузальних відносин (основних правовідносин), що стали підставою для видачі векселя.
Застосування в українському законодавстві
Відповідно до цього положення, в Україні питання забезпечення покриття за векселем та основні правовідносини регулюються:
Цивільним кодексом України (щодо загальних засад зобов'язальних відносин).
Господарським кодексом України (щодо господарських зобов'язань).
Законом України "Про обіг векселів в Україні".
Зокрема, стаття 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" встановлює:
"Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги..." (частина 1)
"На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем." (частина 2)
Ці норми українського законодавства якраз і регулюють питання, виведені за межі Уніфікованого закону статтею 16 Додатку II.
Співвідношення вексельних та каузальних відносин
В українській правовій системі, відповідно до статті 16 Додатку II:
Вексель є абстрактним зобов'язанням, що існує окремо від основних правовідносин.
Проте вексельні відносини повинні ґрунтуватися на реальних господарських операціях (принцип "товарності" векселя в Україні).
Питання наявності покриття за векселем відноситься до сфери каузальних відносин.
У випадку спору щодо основних правовідносин застосовуються загальні положення цивільного та господарського права.
Правові наслідки
Це положення має важливе значення для практики, оскільки:
Розмежовує сферу застосування вексельного права та загального цивільного права.
Дозволяє використовувати національні механізми захисту прав щодо основних правовідносин.
Не обмежує дію принципу абстрактності векселя як цінного паперу в межах вексельного права.
Судова практика
Питання співвідношення вексельних та каузальних відносин неодноразово розглядалось у судовій практиці України. Суди послідовно підтверджують, що хоча вексель є абстрактним зобов'язанням, проте наявність реального боргового зобов'язання, яке оформлюється векселем, є необхідною умовою дійсності векселя відповідно до статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні".
Суди також розглядають питання забезпечення покриття векселя в контексті відносин між трасантом і трасатом, але ці питання вирішуються на підставі загального цивільного та господарського законодавства, а не Уніфікованого закону.
Висновки
Стаття 16 Додатку II чітко визначає межі застосування Уніфікованого закону, залишаючи питання, пов'язані з каузальними (основними) правовідносинами, на розсуд національного законодавства. Це положення підкреслює, що Уніфікований закон спрямований на уніфікацію формальних аспектів вексельного обігу, а не на регулювання всіх правовідносин, що можуть виникати у зв'язку з видачею та обігом векселів.
Для української практики це означає, що питання забезпечення покриття векселя та дійсності основних правовідносин регулюються Цивільним кодексом, Господарським кодексом та спеціальним Законом "Про обіг векселів в Україні", зокрема його статтею 4, яка встановлює принцип "товарності" векселя.
Текст Статті 16 Додатку II
Науково-практичний коментар:
Характеристика та призначення норми
Стаття 16 Додатку II до Женевської конвенції 1930 року не є класичним застереженням, що дозволяє відступити від положень Уніфікованого закону. Вона має роз'яснювальний характер і чітко окреслює межі регулювання Уніфікованого закону, вказуючи на питання, які залишаються на розсуд національних законодавств.
Предмет регулювання
Положення стосується двох основних аспектів:
Правова природа положення
На відміну від інших статей Додатку II, це положення не потребує окремої імплементації в національне законодавство. Воно само по собі встановлює, що Уніфікований закон:
Застосування в українському законодавстві
Відповідно до цього положення, в Україні питання забезпечення покриття за векселем та основні правовідносини регулюються:
Зокрема, стаття 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" встановлює:
Ці норми українського законодавства якраз і регулюють питання, виведені за межі Уніфікованого закону статтею 16 Додатку II.
Співвідношення вексельних та каузальних відносин
В українській правовій системі, відповідно до статті 16 Додатку II:
Правові наслідки
Це положення має важливе значення для практики, оскільки:
Судова практика
Питання співвідношення вексельних та каузальних відносин неодноразово розглядалось у судовій практиці України. Суди послідовно підтверджують, що хоча вексель є абстрактним зобов'язанням, проте наявність реального боргового зобов'язання, яке оформлюється векселем, є необхідною умовою дійсності векселя відповідно до статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні".
Суди також розглядають питання забезпечення покриття векселя в контексті відносин між трасантом і трасатом, але ці питання вирішуються на підставі загального цивільного та господарського законодавства, а не Уніфікованого закону.
Висновки
Стаття 16 Додатку II чітко визначає межі застосування Уніфікованого закону, залишаючи питання, пов'язані з каузальними (основними) правовідносинами, на розсуд національного законодавства. Це положення підкреслює, що Уніфікований закон спрямований на уніфікацію формальних аспектів вексельного обігу, а не на регулювання всіх правовідносин, що можуть виникати у зв'язку з видачею та обігом векселів.
Для української практики це означає, що питання забезпечення покриття векселя та дійсності основних правовідносин регулюються Цивільним кодексом, Господарським кодексом та спеціальним Законом "Про обіг векселів в Україні", зокрема його статтею 4, яка встановлює принцип "товарності" векселя.