Законодавству кожної з Високих Договірних Сторін належить право визначати підстави перерви або зупинення відліку строків позовної давності у разі пред'явлення позовів за переказними векселями в їхніх судах.
Інші Високі Договірні Сторони мають право визначити умови, на яких вони визнають такі підстави. Такі ж самі положення застосовуються до юридичної сили позову як засобу для початку відліку строків позовної давності, встановлених абзацом 3 статті 70 Уніфікованого закону.
Науково-практичний коментар:
Загальна характеристика положення
Стаття 17 Додатку II до Женевської конвенції 1930 року надає державам-учасницям право самостійно визначати у національному законодавстві підстави для перерви або зупинення перебігу строків позовної давності щодо вексельних позовів, а також встановлювати умови визнання таких підстав, визначених іншими державами.
Зв'язок з Уніфікованим законом
Це положення доповнює статтю 70 Уніфікованого закону, яка встановлює такі строки позовної давності:
Три роки для позовних вимог до акцептанта.
Один рік для позовних вимог держателя до індосантів і трасанта.
Шість місяців для позовних вимог індосантів один до одного і до трасанта.
При цьому Уніфікований закон не регулює питання переривання або зупинення цих строків, залишаючи це на розсуд національних законодавств.
Застосування в Україні
Україна не робила спеціального застереження щодо цієї статті, оскільки вона за своєю природою не потребує окремої імплементації. Стаття 17 Додатку II сама по собі дозволяє застосовувати національні норми щодо переривання та зупинення строків позовної давності.
Регулювання в українському законодавстві
В Україні питання перерви та зупинення строків позовної давності за вексельними зобов'язаннями регулюються:
Загальними положеннями Цивільного кодексу України (статті 263-264) щодо переривання та зупинення перебігу позовної давності.
Статтею 71 Уніфікованого закону, яка встановлює, що "Перерва перебігу строків позовної давності має силу лише щодо тієї особи, стосовно якої строки перервалися".
Підстави зупинення перебігу позовної давності
Відповідно до статті 263 Цивільного кодексу України, до таких підстав належать:
Надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила).
Відстрочення виконання зобов'язання (мораторій).
Перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України, переведених на воєнний стан.
Зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини.
Підстави переривання перебігу позовної давності
Відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається:
Вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Пред'явленням позову до одного із кількох боржників (у контексті вексельного права це слід розглядати з урахуванням статті 71 Уніфікованого закону).
Особливості застосування до вексельних зобов'язань
При застосуванні загальних норм цивільного законодавства до вексельних зобов'язань слід враховувати:
Обмеження, встановлене статтею 71 Уніфікованого закону (перерва має силу лише щодо тієї особи, стосовно якої строки перервалися).
Специфіку солідарної відповідальності за векселем.
Особливі способи визнання вексельного боргу (наприклад, часткова оплата, акцепт, надання авалю тощо).
Також стаття 17 Додатку II зазначає, що аналогічні положення застосовуються до юридичної сили позову як засобу для початку відліку строків позовної давності, встановлених абзацом 3 статті 70 Уніфікованого закону (тобто шестимісячного строку для вимог індосантів один до одного і до трасанта). Це означає, що національне законодавство визначає, чи перериває пред'явлення позову перебіг цього специфічного строку.
Міжнародний аспект
Друге речення статті 17 Додатку II має значення для міжнародного приватного права, оскільки дозволяє державам визначати умови визнання підстав для перерви або зупинення строків давності, встановлених законодавством інших держав. В Україні ці питання вирішуються відповідно до Закону України "Про міжнародне приватне право".
Висновки
Стаття 17 Додатку II до Женевської конвенції надає державам-учасницям право самостійно визначати підстави для перерви та зупинення строків позовної давності у вексельних справах. В Україні ці питання регулюються загальними нормами Цивільного кодексу з урахуванням специфіки вексельного права, зокрема принципу індивідуальної дії перерви строку позовної давності, встановленого статтею 71 Уніфікованого закону.
Учасникам вексельного обігу важливо знати як загальні строки позовної давності, так і підстави для їх переривання чи зупинення, щоб ефективно захищати свої права.
Текст Статті 17 Додатку II
Науково-практичний коментар:
Загальна характеристика положення
Стаття 17 Додатку II до Женевської конвенції 1930 року надає державам-учасницям право самостійно визначати у національному законодавстві підстави для перерви або зупинення перебігу строків позовної давності щодо вексельних позовів, а також встановлювати умови визнання таких підстав, визначених іншими державами.
Зв'язок з Уніфікованим законом
Це положення доповнює статтю 70 Уніфікованого закону, яка встановлює такі строки позовної давності:
При цьому Уніфікований закон не регулює питання переривання або зупинення цих строків, залишаючи це на розсуд національних законодавств.
Застосування в Україні
Україна не робила спеціального застереження щодо цієї статті, оскільки вона за своєю природою не потребує окремої імплементації. Стаття 17 Додатку II сама по собі дозволяє застосовувати національні норми щодо переривання та зупинення строків позовної давності.
Регулювання в українському законодавстві
В Україні питання перерви та зупинення строків позовної давності за вексельними зобов'язаннями регулюються:
Підстави зупинення перебігу позовної давності
Відповідно до статті 263 Цивільного кодексу України, до таких підстав належать:
Підстави переривання перебігу позовної давності
Відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається:
Особливості застосування до вексельних зобов'язань
При застосуванні загальних норм цивільного законодавства до вексельних зобов'язань слід враховувати:
Також стаття 17 Додатку II зазначає, що аналогічні положення застосовуються до юридичної сили позову як засобу для початку відліку строків позовної давності, встановлених абзацом 3 статті 70 Уніфікованого закону (тобто шестимісячного строку для вимог індосантів один до одного і до трасанта). Це означає, що національне законодавство визначає, чи перериває пред'явлення позову перебіг цього специфічного строку.
Міжнародний аспект
Друге речення статті 17 Додатку II має значення для міжнародного приватного права, оскільки дозволяє державам визначати умови визнання підстав для перерви або зупинення строків давності, встановлених законодавством інших держав. В Україні ці питання вирішуються відповідно до Закону України "Про міжнародне приватне право".
Висновки
Стаття 17 Додатку II до Женевської конвенції надає державам-учасницям право самостійно визначати підстави для перерви та зупинення строків позовної давності у вексельних справах. В Україні ці питання регулюються загальними нормами Цивільного кодексу з урахуванням специфіки вексельного права, зокрема принципу індивідуальної дії перерви строку позовної давності, встановленого статтею 71 Уніфікованого закону.
Учасникам вексельного обігу важливо знати як загальні строки позовної давності, так і підстави для їх переривання чи зупинення, щоб ефективно захищати свої права.