Кожна з Високих Договірних Сторін залишає за собою право обмежити зобов'язання, зазначене в статті I Конвенції, лише застосуванням положень, що стосуються лише переказних векселів, і не запроваджувати на своїй території положень, що стосуються простих векселів і містяться в Розділі II Уніфікованого закону. У такому разі Висока Договірна Сторона, яка використає це застереження, буде розглядатися як договірна сторона лише щодо переказних векселів.
Кожна з Високих Договірних Сторін залишає за собою право у подальшому запровадити положення, що стосуються простих векселів, шляхом прийняття спеціального законодавства, яке буде повною мірою відповідати положенням Розділу II Уніфікованого закону і яке буде відтворювати правила про переказні векселі, на які робиться посилання, з тими лише змінами, що випливають із статей 75, 76, 77 і 78 Уніфікованого закону та із статей 19 і 20 цього Додатка.
Науково-практичний коментар:
Загальна характеристика застереження
Стаття 21 Додатку II до Женевської конвенції 1930 року надає державам-учасницям Конвенції можливість не застосовувати положення Уніфікованого закону щодо простих векселів, обмежившись лише регулюванням переказних векселів. Це застереження є одним із найбільш суттєвих, оскільки воно дозволяє значно звузити сферу застосування Уніфікованого закону на території конкретної держави.
Юридичний механізм застереження
Застереження має два ключових аспекти:
Можливість відмовитися від запровадження норм щодо простих векселів на момент приєднання до Конвенції. У такому випадку держава вважатиметься договірною стороною лише щодо переказних векселів.
Право на поетапне впровадження норм вексельного права, спочатку щодо переказних, а пізніше – щодо простих векселів. При цьому, якщо держава вирішить запровадити регулювання простих векселів у майбутньому, вона повинна прийняти спеціальне законодавство, яке повністю відповідатиме положенням Розділу II Уніфікованого закону та враховуватиме відповідні застереження Додатку II.
Застосування Статті 21 Додатку II в Україні
Україна НЕ скористалася правом, наданим статтею 21 Додатку II.
При приєднанні до Женевської конвенції 1930 року згідно з Законом України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" від 06.07.1999 № 826-XIV, Україна прийняла Уніфікований закон повністю, включно з Розділом II щодо простих векселів.
Практичне значення для України
Неприйняття цього застереження має такі практичні наслідки для вексельного обігу в Україні:
В Україні діють єдині правила щодо переказних і простих векселів на основі Уніфікованого закону.
Простий вексель є повноцінним інструментом вексельного права нарівні з переказним векселем.
Регулювання простих векселів здійснюється відповідно до міжнародних стандартів, встановлених Женевською конвенцією.
Історичний контекст
Це застереження було включено до Конвенції з огляду на те, що в деяких правових системах на момент прийняття Конвенції:
Прості векселі не були поширені або взагалі не використовувалися.
Існували національні інструменти, аналогічні простим векселям, але з іншими правовими характеристиками.
Деякі країни не бажали радикально змінювати свою систему боргових зобов'язань.
Можливість поетапного впровадження норм щодо простих векселів дозволяла таким країнам поступово адаптувати своє законодавство до міжнародних стандартів.
Порівняльний аспект
У міжнародній практиці:
Більшість європейських країн, що є учасницями Конвенції, прийняли обидва розділи Уніфікованого закону без застосування цього застереження.
Великобританія, хоча і не є учасницею Женевської конвенції, має власне розвинене законодавство, що регулює як переказні, так і прості векселі (Bills of Exchange Act 1882).
Деякі країни могли використати це застереження на початковому етапі, але пізніше запровадили норми щодо простих векселів для повної гармонізації свого законодавства.
Економічне значення
Регулювання обох типів векселів в українському законодавстві забезпечує:
Більшу гнучкість для учасників господарських відносин при виборі інструментів кредитування та розрахунків.
Можливість використання простого векселя як більш простого та прямого інструмента боргового зобов'язання у торговельних відносинах.
Гармонізацію українського вексельного законодавства з міжнародними стандартами, що сприяє міжнародній торгівлі та інвестиціям.
Практичні рекомендації
Учасникам економічних відносин в Україні доступні обидва види векселів, і вибір між ними може здійснюватися з урахуванням:
Простоти оформлення: Простий вексель має дещо менше обов'язкових реквізитів і простішу структуру зобов'язання.
Кількості учасників угоди: Простий вексель передбачає пряме зобов'язання векселедавця перед векселедержателем, тоді як переказний вексель залучає трьох основних учасників (трасант, трасат, ремітент).
Специфіки господарських відносин між сторонами: Залежно від характеру угоди та відносин між контрагентами може бути доцільніше використання того чи іншого виду векселя.
Висновки
Стаття 21 Додатку II надає державам-учасницям значну гнучкість у питанні імплементації норм щодо простих векселів. Рішення України прийняти Уніфікований закон у повному обсязі, включаючи регулювання простих векселів, свідчить про прагнення до повної гармонізації національного вексельного законодавства з міжнародними стандартами.
Це забезпечує українським суб'єктам господарювання доступ до повного спектру вексельних інструментів, визнаних у міжнародній практиці, та сприяє розвитку цивілізованого ринку боргових зобов'язань.
Текст Статті 21 Додатку II
Науково-практичний коментар:
Загальна характеристика застереження
Стаття 21 Додатку II до Женевської конвенції 1930 року надає державам-учасницям Конвенції можливість не застосовувати положення Уніфікованого закону щодо простих векселів, обмежившись лише регулюванням переказних векселів. Це застереження є одним із найбільш суттєвих, оскільки воно дозволяє значно звузити сферу застосування Уніфікованого закону на території конкретної держави.
Юридичний механізм застереження
Застереження має два ключових аспекти:
Застосування Статті 21 Додатку II в Україні
Україна НЕ скористалася правом, наданим статтею 21 Додатку II.
При приєднанні до Женевської конвенції 1930 року згідно з Законом України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" від 06.07.1999 № 826-XIV, Україна прийняла Уніфікований закон повністю, включно з Розділом II щодо простих векселів.
Практичне значення для України
Неприйняття цього застереження має такі практичні наслідки для вексельного обігу в Україні:
Історичний контекст
Це застереження було включено до Конвенції з огляду на те, що в деяких правових системах на момент прийняття Конвенції:
Можливість поетапного впровадження норм щодо простих векселів дозволяла таким країнам поступово адаптувати своє законодавство до міжнародних стандартів.
Порівняльний аспект
У міжнародній практиці:
Економічне значення
Регулювання обох типів векселів в українському законодавстві забезпечує:
Практичні рекомендації
Учасникам економічних відносин в Україні доступні обидва види векселів, і вибір між ними може здійснюватися з урахуванням:
Висновки
Стаття 21 Додатку II надає державам-учасницям значну гнучкість у питанні імплементації норм щодо простих векселів. Рішення України прийняти Уніфікований закон у повному обсязі, включаючи регулювання простих векселів, свідчить про прагнення до повної гармонізації національного вексельного законодавства з міжнародними стандартами.
Це забезпечує українським суб'єктам господарювання доступ до повного спектру вексельних інструментів, визнаних у міжнародній практиці, та сприяє розвитку цивілізованого ринку боргових зобов'язань.