Науково-практичний коментар:

Стаття 6 Додатку II до Женевської конвенції 1930 року надає державам-учасницям право самостійно визначати установи, які відповідно до їхнього національного законодавства повинні розглядатися як розрахункові палати. Це застереження має важливе практичне значення для реалізації положень Уніфікованого закону щодо пред'явлення векселя до платежу.

1. Співвідношення з останнім абзацом статті 38 Уніфікованого закону

Для розуміння сутності застереження, передбаченого статтею 6 Додатку II, необхідно звернутися до змісту останнього абзацу статті 38 Уніфікованого закону, який встановлює:

"Пред'явлення переказного векселя в розрахункову палату є рівнозначним пред'явленню для платежу."

Це положення має важливе практичне значення, оскільки дозволяє векселедержателю здійснити пред'явлення векселя до платежу не безпосередньо платнику, а через спеціалізовану установу – розрахункову палату. Така можливість значно спрощує процес пред'явлення векселів до платежу, особливо у випадках масового обігу векселів.

Однак Уніфікований закон не визначає, які саме установи вважаються розрахунковими палатами, залишаючи це питання на розсуд національного законодавства держав-учасниць. Стаття 6 Додатку II підтверджує це право держав самостійно визначати такі установи.

2. Сутність і призначення застереження

Застереження, передбачене статтею 6 Додатку II, дозволяє державам-учасницям:

• Самостійно визначати установи, які виконуватимуть функції розрахункових палат для цілей вексельного обігу;
• Враховувати особливості національної фінансової системи при визначенні таких установ;
• Забезпечити інтеграцію процесу пред'явлення векселів до платежу в існуючу інфраструктуру розрахунків;
• Адаптувати механізм пред'явлення векселів до платежу до національних умов.

Таке застереження має на меті забезпечити ефективне функціонування механізму пред'явлення векселів до платежу з урахуванням національних особливостей фінансових систем різних держав.

3. Правові наслідки застереження

Застереження, передбачене статтею 6 Додатку II, має такі правові наслідки:

• Держави-учасниці самостійно визначають установи, які виконують функції розрахункових палат;
• Пред'явлення векселя до такої визначеної національним законодавством установи є юридично рівнозначним пред'явленню для платежу безпосередньо платнику;
• Всі правові наслідки пред'явлення векселя до платежу (збереження права регресу, можливість вчинення протесту тощо) виникають при пред'явленні векселя до розрахункової палати;
• Інші держави-учасниці зобов'язані визнавати юридичну силу пред'явлення векселя до установ, визначених як розрахункові палати відповідно до національного законодавства країни, де здійснюється платіж.

4. Застосування Статті 6 Додатку II в Україні

Україна СКОРИСТАЛАСЯ можливістю, передбаченою статтею 6 Додатку II, визначивши установи, які виконують функції розрахункових палат.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про обіг векселів в Україні":

"Установи банків та органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, які проводять розрахунково-касове обслуговування векселедавців простих векселів, трасатів (акцептантів) за переказними векселями, виконують функції розрахункових палат згідно із статтею 38 Уніфікованого закону."

Крім того, стаття 7 Закону України "Про обіг векселів в Україні" встановлює, що порядок здійснення функцій розрахункових палат визначається:

• для органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів — Кабінетом Міністрів України;
• для установ банків — Національним банком України за погодженням з Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Таким чином, в Україні функції розрахункових палат виконують банківські установи та органи казначейського обслуговування бюджетних коштів, які безпосередньо обслуговують відповідних учасників вексельних відносин.

5. Практичне значення статті 6 Додатку II

Застереження, передбачене статтею 6 Додатку II, має важливе практичне значення для учасників вексельних відносин:

• Для векселедержателів:
  • Можливість пред'явити вексель до платежу через установу, що виконує функції розрахункової палати, а не безпосередньо платнику;
  • Спрощення процедури пред'явлення векселя до платежу через використання існуючих механізмів банківських або казначейських розрахунків;
  • Додаткові гарантії належного документування факту пред'явлення векселя до платежу.
• Для платників:
  • Можливість централізації обробки вексельних платежів через обслуговуючі фінансові установи;
  • Інтеграція вексельних платежів у загальну систему фінансових розрахунків;
  • Додаткові гарантії належного документування факту пред'явлення векселя до платежу та здійснення платежу за ним.
• Для міжнародного вексельного обігу:
  • Необхідність враховувати особливості національного регулювання щодо установ, які виконують функції розрахункових палат;
  • Важливість перевірки правил пред'явлення векселя до платежу через розрахункові палати в країні, де має здійснюватися платіж.

6. Значення для вексельного права

Стаття 6 Додатку II має важливе значення для функціонування вексельного права:

• Вона забезпечує практичну реалізацію положення про пред'явлення векселя до розрахункової палати;
• Вона враховує відмінності в організації фінансових систем різних країн;
• Вона сприяє інтеграції вексельного обігу в загальну систему фінансових розрахунків;
• Вона підвищує ефективність механізму пред'явлення векселів до платежу.

Таким чином, стаття 6 Додатку II є важливим елементом системи застережень, що дозволяє адаптувати механізм пред'явлення векселів до платежу до національних умов без порушення єдності основних принципів вексельного права. Вона демонструє гнучкий підхід Женевської конвенції, яка встановлює уніфіковані правила вексельного обігу, але залишає державам-учасницям можливість врахувати національні особливості організації фінансових систем при реалізації цих правил.