Якщо трасат, який вчинив на переказному векселі надпис про свій акцепт, закреслив його до повернення векселя, то вважається, що в акцепті було відмовлено. Оскільки протилежне не буде доведено, вважається, що закреслення було здійснене до повернення векселя.
Однак, якщо трасат письмово повідомив про свій акцепт держателя або будь-яку особу, яка поставила свій підпис на векселі, він є зобов'язаним перед такими особами відповідно до змісту свого акцепту.
Науково-практичний коментар:
Стаття 29 Уніфікованого закону завершує Главу III "Акцепт" і регулює особливий випадок — закреслення акцепту трасатом до повернення векселя. Ця стаття має важливе значення для розуміння моменту, коли акцепт стає безвідкличним, і визначає правові наслідки його закреслення.
Правова сутність закреслення акцепту
Перший абзац статті 29 встановлює два ключові правила:
Основне правило: Якщо трасат зробив на векселі надпис про акцепт, але потім закреслив його до повернення векселя держателю, то юридично вважається, що в акцепті було відмовлено. Тобто, закреслення акцепту до повернення векселя скасовує акцепт, і трасат не стає акцептантом зі всіма юридичними наслідками, що випливають з цього статусу.
Презумпція своєчасності закреслення: Якщо виникає спір щодо того, коли саме було здійснено закреслення (до повернення векселя чи після), закон встановлює презумпцію на користь трасата — вважається, що закреслення було здійснено до повернення векселя, якщо не буде доведено протилежне.
Ця презумпція має важливе процесуальне значення, оскільки перекладає тягар доказування на держателя. Саме держатель повинен довести, що закреслення було здійснено після повернення векселя, якщо він хоче притягнути трасата до відповідальності як акцептанта.
Момент безвідкличності акцепту
З першого абзацу статті 29 випливає, що моментом безвідкличності акцепту є повернення векселя держателю. До цього моменту трасат може скасувати свій акцепт шляхом його закреслення. Після повернення векселя держателю акцепт стає безвідкличним, і трасат не може в односторонньому порядку звільнитися від прийнятого зобов'язання.
Це положення є логічним, оскільки держатель має знати, приймаючи вексель назад, чи є він акцептованим. Якби трасат міг закреслити акцепт після повернення векселя, це створило б значну правову невизначеність і підірвало б довіру до векселя як платіжного інструмента.
Виключення: письмове повідомлення про акцепт
Другий абзац статті 29 встановлює важливе виключення із загального правила. Якщо трасат письмово повідомив про свій акцепт:
держателя векселя або
будь-яку особу, яка поставила свій підпис на векселі (трасанта, індосанта, аваліста),
то він залишається зобов'язаним перед цими особами відповідно до змісту свого акцепту, навіть якщо потім закреслив акцепт на самому векселі до його повернення.
Це положення захищає осіб, які, отримавши письмове повідомлення про акцепт, могли діяти, покладаючись на це повідомлення (наприклад, не вжили заходів для протесту у неакцепті або здійснили інші комерційні операції, враховуючи факт акцепту).
Форма і зміст повідомлення про акцепт
Стаття не конкретизує форму письмового повідомлення про акцепт, але з контексту випливає, що:
Повідомлення повинно бути письмовим (усне повідомлення не створює зобов'язання).
Повідомлення повинно чітко вказувати на факт акцепту векселя.
Повідомлення повинно ідентифікувати вексель, який було акцептовано.
Повідомлення має бути адресоване держателю або іншій особі, яка поставила підпис на векселі.
Важливо відзначити, що зобов'язання трасата обмежується змістом його акцепту, тобто, якщо акцепт був частковим, то й зобов'язання трасата, який повідомив про акцепт, а потім закреслив його, також обмежується частковою сумою.
Юридична природа відповідальності за повідомлення про акцепт
Відповідальність трасата, який повідомив про акцепт, а потім закреслив його на векселі, має подвійну природу:
Щодо осіб, яким було направлено повідомлення: Трасат є зобов'язаним як акцептант, тобто несе пряму вексельну відповідальність, хоча формально вексель є неакцептованим.
Щодо інших осіб: Для осіб, які не отримували письмового повідомлення про акцепт, вексель вважається неакцептованим.
Така конструкція створює ситуацію, коли один і той самий вексель може вважатися акцептованим для одних осіб і неакцептованим для інших, що є винятком із загального принципу єдності вексельного зобов'язання.
Порівняння з доктриною естопеля
Положення другого абзацу статті 29 можна розглядати як специфічний прояв доктрини естопеля (заборони заперечення) у вексельному праві. Естопель — це принцип, згідно з яким особа, яка своїми діями чи заявами створила у іншої особи певне уявлення про факти, не може згодом заперечувати ці факти, якщо інша особа діяла, покладаючись на це уявлення.
У даному випадку трасат, який повідомив про акцепт, не може згодом заперечувати факт акцепту перед особами, яким було направлено таке повідомлення, навіть якщо формально акцепт було закреслено на векселі.
Співвідношення з українським законодавством
Положення статті 29 Уніфікованого закону діють в Україні в повному обсязі згідно із Законом України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" від 06.07.1999 № 826-XIV.
Закон України "Про обіг векселів в Україні" від 05.04.2001 № 2374-III не містить додаткових положень або застережень щодо закреслення акцепту. Відповідно до статті 1 цього Закону, Уніфікований закон є частиною українського законодавства про обіг векселів.
Статтю 29 також слід розглядати у контексті загальних принципів цивільного права України, зокрема принципу добросовісності та заборони зловживання правом (стаття 13 Цивільного кодексу України).
Практичне значення
Стаття 29 має важливе практичне значення для різних учасників вексельного обігу:
Для трасатів:
Розуміння, що акцепт можна безпечно відкликати лише до повернення векселя держателю.
Усвідомлення ризиків, пов'язаних із письмовим повідомленням про акцепт.
Необхідність чіткої внутрішньої процедури акцепту векселів, яка мінімізує ризик необдуманих акцептів.
Для держателів векселя:
Необхідність перевіряти вексель при його поверненні від трасата на наявність незакреслених акцептів.
Можливість вимагати письмове підтвердження акцепту до повернення векселя трасатом.
У випадку закреслення акцепту — необхідність перевірити, чи не було раніше письмового повідомлення про акцепт.
Для банків та фінансових установ:
При купівлі або дисконтуванні векселів — необхідність перевірки автентичності акцепту та відсутності закреслень.
При виконанні ролі представника держателя — доцільність отримання письмового підтвердження акцепту від трасата.
Для судової практики:
Чіткі критерії для вирішення спорів щодо дійсності акцепту у випадку його закреслення.
Презумпція своєчасності закреслення, яка визначає розподіл тягаря доказування.
Зв'язок з іншими статтями Уніфікованого закону
Стаття 29 тісно пов'язана з:
Статтями 25-28 – які встановлюють порядок здійснення акцепту та його правові наслідки.
Статтею 53 – яка регулює втрату права регресу в разі недотримання встановлених строків для пред'явлення векселя до акцепту.
Статтею 44 – яка встановлює порядок протесту у неакцепті, що стає необхідним у разі закреслення акцепту до повернення векселя.
Висновки
Стаття 29 Уніфікованого закону розв'язує важливе практичне питання — коли саме акцепт стає безвідкличним, і які наслідки має його закреслення. Вона встановлює розумний баланс між інтересами трасата (можливість відкликати необдуманий акцепт до повернення векселя) та інтересами держателя (захист від несподіваного скасування акцепту після повернення векселя).
Презумпція своєчасності закреслення спрощує доказування для трасата, але одночасно стаття захищає осіб, які отримали письмове повідомлення про акцепт, встановлюючи відповідальність трасата перед ними навіть у разі закреслення акцепту.
В українській правовій системі положення статті 29 застосовуються в повному обсязі та мають важливе значення для забезпечення правової визначеності та надійності вексельного обігу.
Текст Статті 29
Науково-практичний коментар:
Стаття 29 Уніфікованого закону завершує Главу III "Акцепт" і регулює особливий випадок — закреслення акцепту трасатом до повернення векселя. Ця стаття має важливе значення для розуміння моменту, коли акцепт стає безвідкличним, і визначає правові наслідки його закреслення.
Правова сутність закреслення акцепту
Перший абзац статті 29 встановлює два ключові правила:
Ця презумпція має важливе процесуальне значення, оскільки перекладає тягар доказування на держателя. Саме держатель повинен довести, що закреслення було здійснено після повернення векселя, якщо він хоче притягнути трасата до відповідальності як акцептанта.
Момент безвідкличності акцепту
З першого абзацу статті 29 випливає, що моментом безвідкличності акцепту є повернення векселя держателю. До цього моменту трасат може скасувати свій акцепт шляхом його закреслення. Після повернення векселя держателю акцепт стає безвідкличним, і трасат не може в односторонньому порядку звільнитися від прийнятого зобов'язання.
Це положення є логічним, оскільки держатель має знати, приймаючи вексель назад, чи є він акцептованим. Якби трасат міг закреслити акцепт після повернення векселя, це створило б значну правову невизначеність і підірвало б довіру до векселя як платіжного інструмента.
Виключення: письмове повідомлення про акцепт
Другий абзац статті 29 встановлює важливе виключення із загального правила. Якщо трасат письмово повідомив про свій акцепт:
то він залишається зобов'язаним перед цими особами відповідно до змісту свого акцепту, навіть якщо потім закреслив акцепт на самому векселі до його повернення.
Це положення захищає осіб, які, отримавши письмове повідомлення про акцепт, могли діяти, покладаючись на це повідомлення (наприклад, не вжили заходів для протесту у неакцепті або здійснили інші комерційні операції, враховуючи факт акцепту).
Форма і зміст повідомлення про акцепт
Стаття не конкретизує форму письмового повідомлення про акцепт, але з контексту випливає, що:
Важливо відзначити, що зобов'язання трасата обмежується змістом його акцепту, тобто, якщо акцепт був частковим, то й зобов'язання трасата, який повідомив про акцепт, а потім закреслив його, також обмежується частковою сумою.
Юридична природа відповідальності за повідомлення про акцепт
Відповідальність трасата, який повідомив про акцепт, а потім закреслив його на векселі, має подвійну природу:
Така конструкція створює ситуацію, коли один і той самий вексель може вважатися акцептованим для одних осіб і неакцептованим для інших, що є винятком із загального принципу єдності вексельного зобов'язання.
Порівняння з доктриною естопеля
Положення другого абзацу статті 29 можна розглядати як специфічний прояв доктрини естопеля (заборони заперечення) у вексельному праві. Естопель — це принцип, згідно з яким особа, яка своїми діями чи заявами створила у іншої особи певне уявлення про факти, не може згодом заперечувати ці факти, якщо інша особа діяла, покладаючись на це уявлення.
У даному випадку трасат, який повідомив про акцепт, не може згодом заперечувати факт акцепту перед особами, яким було направлено таке повідомлення, навіть якщо формально акцепт було закреслено на векселі.
Співвідношення з українським законодавством
Положення статті 29 Уніфікованого закону діють в Україні в повному обсязі згідно із Законом України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" від 06.07.1999 № 826-XIV.
Закон України "Про обіг векселів в Україні" від 05.04.2001 № 2374-III не містить додаткових положень або застережень щодо закреслення акцепту. Відповідно до статті 1 цього Закону, Уніфікований закон є частиною українського законодавства про обіг векселів.
Статтю 29 також слід розглядати у контексті загальних принципів цивільного права України, зокрема принципу добросовісності та заборони зловживання правом (стаття 13 Цивільного кодексу України).
Практичне значення
Стаття 29 має важливе практичне значення для різних учасників вексельного обігу:
Для трасатів:
Для держателів векселя:
Для банків та фінансових установ:
Для судової практики:
Зв'язок з іншими статтями Уніфікованого закону
Стаття 29 тісно пов'язана з:
Висновки
Стаття 29 Уніфікованого закону розв'язує важливе практичне питання — коли саме акцепт стає безвідкличним, і які наслідки має його закреслення. Вона встановлює розумний баланс між інтересами трасата (можливість відкликати необдуманий акцепт до повернення векселя) та інтересами держателя (захист від несподіваного скасування акцепту після повернення векселя).
Презумпція своєчасності закреслення спрощує доказування для трасата, але одночасно стаття захищає осіб, які отримали письмове повідомлення про акцепт, встановлюючи відповідальність трасата перед ними навіть у разі закреслення акцепту.
В українській правовій системі положення статті 29 застосовуються в повному обсязі та мають важливе значення для забезпечення правової визначеності та надійності вексельного обігу.