Науково-практичний коментар:

Стаття 30 відкриває Главу IV "Аваль" Уніфікованого закону і запроваджує інститут вексельного поручительства (авалю) – особливу форму забезпечення виконання вексельних зобов'язань. Ця стаття має фундаментальне значення для підвищення надійності векселя як платіжного інструмента.

Сутність та правова природа авалю

Аваль (від фр. aval – порука) – це особлива форма поручительства за векселем, за допомогою якої третя особа (аваліст) приймає на себе відповідальність за виконання вексельного зобов'язання однією з осіб, які вже є зобов'язаними за векселем (трасантом, трасатом, акцептантом, індосантом).

Аваль як вексельне поручительство має низку особливостей, які відрізняють його від звичайного цивільно-правового поручительства:

• Формальність: Аваль здійснюється шляхом простого напису на самому векселі або на алонжі, тоді як звичайне поручительство вимагає окремого договору.
• Абстрактність: Зобов'язання аваліста є абстрактним і не залежить від дійсності забезпеченого зобов'язання.
• Солідарна відповідальність: Аваліст відповідає так само, як і та особа, зобов'язання якої він забезпечив.
• Неакцесорність: Зобов'язання аваліста залишається дійсним навіть у випадку недійсності забезпеченого зобов'язання.

Обсяг забезпечення авалем

Перший абзац статті 30 встановлює, що:

• Повне забезпечення: Аваль може забезпечувати платіж за переказним векселем повністю. У цьому випадку аваліст відповідає за всю суму векселя.
• Часткове забезпечення: Аваль може забезпечувати платіж лише в частині суми векселя. Наприклад, аваліст може забезпечити 50% суми векселя, обмеживши таким чином свою відповідальність.

Можливість часткового авалю є важливим інструментом розподілу ризиків у комерційних відносинах. Вона дозволяє залучати як авалістів осіб, які не готові прийняти на себе повну відповідальність за вексельну суму.

Суб'єкти, які можуть надавати аваль

Другий абзац статті 30 визначає коло осіб, які можуть виступати авалістами:

• Третя особа: Авалістом може бути особа, яка не має жодних зобов'язань за векселем (не є ні трасантом, ні трасатом, ні акцептантом, ні індосантом). Це найбільш поширений випадок – коли банк або інша фінансова установа надає аваль за клієнта.
• Особа, яка вже поставила підпис на векселі: Авалістом може бути навіть особа, яка вже є зобов'язаною за векселем. Наприклад, індосант може дати аваль за трасанта, або трасант може дати аваль за акцептанта.

Ця гнучкість дозволяє використовувати аваль як ефективний інструмент структурування вексельних відносин відповідно до комерційних потреб і обставин конкретної угоди.

Відмінність авалю від інших видів забезпечення

Аваль суттєво відрізняється від інших видів забезпечення виконання зобов'язань, відомих цивільному праву:

• Від поруки: Хоча аваль часто називають вексельним поручительством, він має суттєві відмінності від звичайної поруки. Зокрема, зобов'язання аваліста залишається в силі навіть у разі недійсності зобов'язання, за яке він поручився, тоді як звичайна порука є акцесорним зобов'язанням.
• Від застави: Аваль не передбачає надання майна у забезпечення, а лише створює додаткове особисте зобов'язання.
• Від гарантії: Аваль є більш формалізованим і чітко регламентованим, ніж банківська гарантія, і завжди пов'язаний з конкретним векселем.

Економічні функції авалю

Інститут авалю виконує кілька важливих економічних функцій:

• Підвищення надійності векселя: Наявність авалю від фінансово стійкої особи (особливо банку) значно підвищує надійність векселя і ймовірність його оплати при настанні строку платежу.
• Збільшення ліквідності векселя: Авальований вексель легше використовувати в обороті, дисконтувати в банку або використовувати для розрахунків.
• Зниження вартості фінансування: Наявність авалю надійної установи може знизити відсоткову ставку при дисконтуванні векселя, оскільки знижується ризик неплатежу.
• Полегшення доступу до кредиту: Для осіб з недостатньою кредитоспроможністю аваль фінансово стійкої установи може бути єдиним способом увійти в вексельні відносини.
• Розподіл ризиків: Можливість часткового авалю дозволяє розподіляти ризики між кількома авалістами.

Співвідношення з українським законодавством

Положення статті 30 Уніфікованого закону діють в Україні в повному обсязі згідно із Законом України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" від 06.07.1999 № 826-XIV.

Закон України "Про обіг векселів в Україні" від 05.04.2001 № 2374-III не містить додаткових положень або застережень щодо авалю. Відповідно до статті 1 цього Закону, Уніфікований закон є частиною українського законодавства про обіг векселів.

Водночас, відповідно до статті 5 Закону України "Про обіг векселів в Україні", підписання векселя (у тому числі й авалю) від імені юридичних осіб здійснюється власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Це положення встановлює додаткові вимоги до оформлення авалю юридичними особами в Україні.

Практичне застосування статті 30

Розглянемо декілька практичних прикладів застосування статті 30:

• Банківський аваль: Компанія А (трасант) виставила переказний вексель на компанію Б (трасат) на суму 100 000 гривень. Для підвищення надійності векселя компанія А звертається до свого банку з проханням надати аваль. Банк, оцінивши ризики, надає аваль, ставлячи на векселі напис "Вважати за аваль за трасанта" і підпис уповноваженої особи.
• Частковий аваль: Компанія В (трасант) виставила переказний вексель на компанію Г (трасат) на суму 200 000 гривень. Фінансова компанія Д, не бажаючи брати на себе повний ризик, надає аваль на 60% суми, роблячи на векселі напис "Вважати за аваль за трасанта на суму 120 000 гривень".
• Аваль зобов'язаної особи: Індосант Е, передаючи вексель індосату Ж, одночасно надає аваль за акцептанта, щоб додатково гарантувати платіж і підвищити привабливість векселя для індосата.

Зв'язок з іншими статтями Уніфікованого закону

Стаття 30 тісно пов'язана з:

• Статтями 31 і 32 – які встановлюють форму авалю та його правові наслідки.
• Статтею 47 – яка встановлює солідарну відповідальність усіх осіб, які поставили підпис на векселі, включаючи авалістів.
• Статтею 32 – яка встановлює, що зобов'язання аваліста є дійсним навіть у випадку недійсності забезпеченого зобов'язання.

Висновки та практичні рекомендації

Стаття 30 Уніфікованого закону запроваджує потужний інструмент забезпечення вексельних зобов'язань – аваль, який суттєво підвищує надійність вексельного обігу. Можливість повного або часткового авалю, а також широке коло потенційних авалістів забезпечують гнучкість цього інструменту і його пристосованість до різних комерційних ситуацій.

Для ефективного використання авалю в комерційній практиці рекомендується:

Для трасантів та індосантів:

• Розглядати можливість отримання авалю від банку або іншої фінансової установи для підвищення привабливості векселя.
• Враховувати можливість часткового авалю, якщо повний аваль недоступний.

Для потенційних авалістів:

• Ретельно оцінювати платоспроможність особи, за яку надається аваль.
• Розглядати можливість часткового авалю для обмеження ризиків.
• Чітко вказувати, за кого надається аваль, щоб уникнути презумпції авалю за трасанта.

Для держателів векселя:

• Перевіряти наявність та правильність оформлення авалю.
• Враховувати підвищену надійність авальованих векселів при прийнятті комерційних рішень.

Інститут авалю, встановлений статтею 30 Уніфікованого закону, є важливим елементом вексельного права, який сприяє розвитку економічних відносин шляхом підвищення довіри до векселя як інструменту кредитування та розрахунків.