Науково-практичний коментар:

Стаття 33 Уніфікованого закону відкриває Главу V "Строк платежу" і встановлює вичерпний перелік допустимих строків платежу за переказним векселем. Ця норма має фундаментальне значення, оскільки чітке визначення строку платежу є однією з ключових умов дійсності векселя та його надійності як платіжного інструменту.

Вичерпний перелік допустимих строків платежу

Перший абзац статті 33 встановлює чотири можливі варіанти визначення строку платежу за переказним векселем:

1. За пред'явленням: Вексель підлягає оплаті негайно після його пред'явлення трасату (акцептанту). Цей тип векселя забезпечує максимальну гнучкість для держателя, але створює невизначеність для платника щодо точної дати платежу.
2. У визначений строк від пред'явлення: Платіж здійснюється через певний період (наприклад, 30, 60, 90 днів) після пред'явлення векселя трасату для акцепту. Цей тип векселя поєднує елементи гнучкості та визначеності.
3. У визначений строк від дати складання: Платіж здійснюється через певний період (наприклад, 30, 60, 90 днів) після дати видачі векселя. Цей тип векселя забезпечує чітке визначення дати платежу, незалежно від моменту пред'явлення.
4. На визначену дату: Вексель підлягає оплаті в конкретну календарну дату, зазначену у векселі. Це найбільш поширений і простий спосіб визначення строку платежу, який забезпечує максимальну визначеність для всіх учасників.

Цей перелік є вичерпним. Будь-які інші способи визначення строку платежу, не передбачені статтею 33, призводять до недійсності векселя.

Недійсність векселів з іншими строками платежу

Другий абзац статті 33 категорично встановлює, що переказні векселі, які містять:

• Інші строки платежу (не передбачені першим абзацом)
• Строки платежу, що настають один за одним (наприклад, оплата частинами в різні дати)

є недійсними. Це означає, що такі документи не мають сили переказного векселя і не можуть бути примусово виконані в порядку, передбаченому вексельним законодавством.

Причини такої суворості:

• Забезпечення визначеності: Чітке визначення строку платежу є критично важливим для надійності вексельного обігу.
• Запобігання зловживанням: Обмеження способів визначення строку платежу запобігає можливим маніпуляціям та ускладненню вексельних відносин.
• Уніфікація правил: Встановлення єдиних правил для всіх країн-учасниць Женевської конвенції сприяє розвитку міжнародної торгівлі.

Співвідношення з українським законодавством

Положення статті 33 Уніфікованого закону діють в Україні в повному обсязі згідно із Законом України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" від 06.07.1999 № 826-XIV.

Закон України "Про обіг векселів в Україні" від 05.04.2001 № 2374-III не містить додаткових положень або застережень щодо визначення строку платежу. Стаття 1 цього Закону встановлює, що Уніфікований закон є частиною законодавства України про обіг векселів.

Українська судова практика послідовно дотримується принципу вичерпності переліку допустимих строків платежу, визнаючи недійсними векселі, в яких строк платежу визначено іншим способом.

Практичне значення статті 33

Стаття 33 має важливе практичне значення для всіх учасників вексельного обігу:

Для трасантів (векселедавців):

• Необхідність чітко визначати строк платежу одним із чотирьох допустимих способів.
• Уникнення формулювань, які можуть бути розцінені як встановлення іншого строку платежу або строків, що настають один за одним.

Для держателів векселя:

• Можливість перевірити дійсність векселя за критерієм правильності визначення строку платежу.
• Розуміння особливостей кожного з чотирьох допустимих строків платежу та пов'язаних з ними прав та обов'язків.

Для трасатів (платників):

• Чітке розуміння моменту, коли настає обов'язок здійснити платіж.
• Можливість планувати свої фінансові потоки відповідно до строку платежу за векселем.

Для банків та фінансових установ:

• Критерії для оцінки дійсності векселів при їх дисконтуванні або прийнятті як забезпечення.
• Основа для розробки внутрішніх процедур роботи з різними типами векселів.

Порівняння з іншими фінансовими інструментами

Обмеження щодо способів визначення строку платежу є однією з характерних рис векселя, яка відрізняє його від інших боргових інструментів (наприклад, облігацій або кредитних договорів), де сторони мають більшу свободу у визначенні умов платежу.

Ця формальна суворість вексельного права спрямована на забезпечення його надійності та передбачуваності як універсального платіжного інструменту.

Зв'язок з іншими статтями Уніфікованого закону

Стаття 33 тісно пов'язана з:

• Статтею 1 – яка встановлює, що зазначення строку платежу є обов'язковим реквізитом переказного векселя.
• Статтею 2 – яка передбачає, що вексель, строк платежу в якому не вказаний, вважається таким, що підлягає оплаті за пред'явленням.
• Статтями 34-37 – які деталізують правила визначення строку платежу для кожного з чотирьох допустимих способів.

Висновки та практичні рекомендації

Стаття 33 Уніфікованого закону встановлює вичерпний перелік допустимих строків платежу за переказним векселем, що є однією з ключових гарантій його юридичної сили та надійності. Дотримання цих вимог є обов'язковим для всіх учасників вексельного обігу.

Для забезпечення дійсності векселя та уникнення правових ризиків рекомендується:

• При складанні векселя чітко вказувати строк платежу одним із чотирьох способів, передбачених статтею 33.
• Уникати будь-яких формулювань, які можуть бути розцінені як встановлення інших строків платежу або строків, що настають один за одним.
• При отриманні векселя ретельно перевіряти правильність визначення строку платежу.
• У разі сумнівів щодо правильності визначення строку платежу консультуватися з фахівцями у сфері вексельного права.

Правильне визначення строку платежу є необхідною умовою для ефективного використання переказного векселя як інструменту розрахунків та кредитування в господарській діяльності.