Науково-практичний коментар:

Стаття 71 Уніфікованого закону встановлює важливий принцип щодо переривання строків позовної давності за вексельними вимогами. Ця норма має на меті забезпечити справедливий баланс інтересів між держателем векселя та солідарно зобов'язаними за ним особами.

Сутність принципу індивідуального характеру переривання позовної давності

Стаття 71 чітко встановлює, що переривання позовної давності має силу лише щодо тієї конкретної зобов'язаної особи, стосовно якої було вчинено дію, що призвела до переривання. Це означає, що:

• Дія не поширюється на інших солідарних боржників: Якщо держатель вчинив дії, що переривають позовну давність щодо одного з індосантів, це не означає, що позовна давність автоматично переривається і щодо інших індосантів, трасанта або акцептанта.
• Необхідність індивідуальних дій: Для переривання позовної давності щодо кожного з солідарно зобов'язаних осіб держатель повинен вчинити відповідні дії стосовно кожного з них окремо.

Цей принцип є специфічним для вексельного права і відрізняється від деяких підходів у загальному цивільному праві, де переривання позовної давності щодо одного з солідарних боржників може мати наслідки і для інших.

Підстави для переривання позовної давності

Уніфікований закон не визначає конкретних підстав для переривання позовної давності. Це питання регулюється національним законодавством кожної країни-учасниці Женевської конвенції.

В Україні, відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається:

1. Вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Наприклад, часткова сплата боргу, сплата відсотків, прохання про відстрочку платежу тощо.
2. Пред'явленням особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Важливо: Згідно зі статтею 17 Додатку II до Женевської конвенції (імплементовано пунктом 5 статті 2 Закону України "Про обіг векселів в Україні"), кожна Висока Договірна Сторона має право у своєму законодавстві визначити підстави для зупинення або переривання строків позовної давності. Це означає, що національне законодавство може встановлювати додаткові або відмінні підстави для переривання позовної давності за вексельними вимогами.

Співвідношення з українським законодавством

Положення статті 71 Уніфікованого закону діють в Україні в повному обсязі. Закон України "Про обіг векселів в Україні" не містить додаткових положень або застережень щодо індивідуального характеру переривання позовної давності.

Українська судова практика послідовно застосовує принцип, встановлений статтею 71, і вимагає від позивачів доведення факту переривання позовної давності стосовно кожного конкретного відповідача.

Практичне значення статті 71

Стаття 71 має важливе практичне значення:

Для держателів векселя:

• Необхідність вчиняти дії, що переривають позовну давність, стосовно кожного з солідарно зобов'язаних осіб окремо, якщо є намір зберегти право вимоги до них усіх.
• Розуміння, що визнання боргу одним з індосантів не перериває позовну давність щодо трасанта або акцептанта.

Для зобов'язаних осіб:

• Можливість посилатися на сплив позовної давності, навіть якщо вона була перервана щодо іншого солідарного боржника.

Для судової практики:

• Чіткий критерій для визначення, чи було перервано позовну давність стосовно конкретного відповідача.

Зв'язок з іншими статтями Уніфікованого закону

Стаття 71 тісно пов'язана з:

• Статтею 70 – яка встановлює строки позовної давності за вексельними вимогами.
• Статтею 47 – яка встановлює принцип солідарної відповідальності всіх зобов'язаних за векселем осіб. Стаття 71 уточнює, що переривання позовної давності не поширюється автоматично на всіх солідарних боржників.

Висновки та практичні рекомендації

Стаття 71 Уніфікованого закону встановлює важливий принцип індивідуального характеру переривання позовної давності за вексельними вимогами. Цей принцип вимагає від держателя векселя активних дій щодо кожного з солідарно зобов'язаних осіб для збереження можливості примусового стягнення боргу.

Для ефективного застосування положень статті 71 рекомендується:

• Держателям: При наближенні спливу строків позовної давності вчиняти дії, що переривають позовну давність (наприклад, пред'явлення позову, отримання письмового визнання боргу) стосовно кожного конкретного боржника, від якого планується стягнення.
• Всім учасникам: Чітко фіксувати будь-які дії, що можуть свідчити про визнання боргу, для можливого використання як доказу переривання позовної давності.

Правильне розуміння та застосування статті 71 є важливим для забезпечення належного захисту прав та інтересів усіх учасників вексельних відносин.